 |
|
 |
Більшість металів та їх сплавів є досить міцними і лише при нагріванні стають пластичними і придатними для механічної обробки. Вироби з металу можна відливати, кувати, із жерсті - карбувати рельєфні зображення, виготовляти посуд та ін. Ювелірні вироби з металу завжди були в Україні популярними прикрасами церков, книг, житла, жіночої й чоловічої одежі та ін. А будучи до XVIII століття доступними фактично лише заможним людям, металеві вироби перетворювались на знак престижу і багатства. Ще зі скіфських часів обробка металів на території України сягнула високого рівня професійної і художньої довершеності. Зброя, прикраси та побутові вироби з металів, що походять з княжої доби, свідчать про спадкоємність та розквіт місцевих традицій зброярства, золотарства, ковальства. Уже тоді, а також до пізнього середньовіччя із цеховими орґанізаціями майстрів, помітного розвитку набуло й народне металірство. Із остаточним занепадом у ХІХ столітті цехового ремесла аж до початку ХХ століття тривав особливо активний розвиток українського металірства. Народні майстри, що працювали поза цехами ("партачі"), займались ковальством, бляхарством, дрібним ливарництвом, ювелірною справою, рідше - зброярством та сницарством. Вироби народного ковальства здебільшого були призначені для обладнання будівель (хрести, дверні клямки, клямри, ручки та ін.), окуття засобів пересування, хліборобського реманенту, скринь, частин кінської упряжі тощо. Особливо цікавими роботами були ковані хрести, окуття дверей і скринь (з традиційним набором конструктивних елементів-спіралей, квітів, птахів та ін.), ковані брами. Народне ювелірство побутувало на Подніпров'ї і Слобожанщині та в реґіоні Карпат. Народні майстри виготовляли оздоби для святкового одягу жінок і дівчат, прикраси (переважно зі срібла (хрести, намисто, сережки, дукачі, персні) чи міді (хрести, персні) - як для жінок, так і чоловіків). Найпоширенішими виробами були хрести, оздоблені ґравіюванням, склом, рідше - емаллю, та дукачі (підвіски із срібних чи мідних монет (рідше - золотих) або ж круглих пластинок з виґравіюваними рельєфними зображеннями), а часом і дукачі-іконки, кульчики (сережки без підвісок). У селах Гуцульщини надзвичайного поширення набуло дрібне художнє ливарництво з латуні, вершинною точкою розвитку якого був кінець ХІХ - початок ХХ століття. Його традиція сягала корінням ще старокняжих, а то й поганських часів. Карпатські народні майстри виготовляли численні вжиткові приладдя, кінську збрую, зброю, прикраси тощо. Усі вироби пишно декорувалися карбуванням і ґравіюванням (переважали геометричні мотиви у різних орнаментальних поєднаннях). Найбільшої популярності зажили оковані руків'я палиць та топірці. Сьогодні кустарне металообробництво занепало у зв'язку з великим напливом промислової продукції. Досить популярним залишається ще народне бляхарство. |
 | |